Кострич: вигляд на Чорногору, зорі і ранкові тумани

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to LiveJournal

Всім так сподобався похід на Пікуй та не вистачило часу насолодитися гірськими краєвидами, що через тиждень ми знову зібралися в Карпати. Цього разу з нами їхало декілька не дуже звиклих до довгих походів людей, тож маршрут вибрали ще простіший, ніж минулого разу. Так як на Чорногірському хребті цього року дуже людно, ми вирішили помилуватися ним зі сторони – з полонини Веснарки та гори Кострич.

Основна перевага цього маршруту полягає в тому, що його початок знаходиться на Кривопільському перевалі на висоті 1013 м, а найвища вершина має 1586м. Тобто набір висоти є зовсім невеликий.

Основним недоліком є, мабуть, добирання. Потрібно 3 години їхати до Івано-Франківська, а потім ще 3 години товктися на горбистій дорозі в маршрутці (напрямок на Верховину). Автобусна зупинка так і називається – Перевал. Поряд знаходиться обгороджена територія зі столиками, альтанками та місцями під намети. На вихідні тут часто зупиняються на пікнік проїжджаючі повз авто.

Після невеликого підйому одразу відкриваються краєвиди на Горгани. Добре видно Хом’як, Синяк, Малий Горган і багато будинків на навколишніх схилах – околиці популярного курорту Буковель.

Основний підйом припадає на лісову ділянку маршруту. Стежка тут віддалено нагадує підйом з Дземброні на піп Іван – високі смереки і порослі мохом камені. Недалеко від початку лісу є роздоріжжя – крутіший та коротший підйом чи пологіший, але довший? Цього разу ми вибрали останній варіант.

На виході на хребет простяглася полонина Веснарка. Ще з лісу було чути дзеленчання дзвіночків – ціле стадо корів паслося на схилах поважно походжаючи в густій траві. Ми ж лише тимчасові гості на полонині, вони тут справжні господарі – ціле літо живуть з виглядом на королеву українських Карпат – Говерлу.

Ліворуч г. Говерла (2061м), праворуч г. Петрос (2020м)

З Веснарка можна побачити всю Чорногору – силует обсерваторії на горі піп Іван видніється вдалині на горизонті, а Говерла і Петрос нависають прямо попереду.

Заночувати ми планували на наступній полонині, так як на ній мало бути джерело. Але з цим виникли деякі проблеми. Сама полонина виявилася ще живописнішою, ніж попередня, але джерела на ній виявлено не було.

На карті наступне найближче джерело було в лісі на стежці в обхід вершини. Та виявилося, що воно теж майже пересохло, хоч вода ще ледь-ледь крапала . Тут нам зустрілися місцеві селяни, мабуть пастухи, які сказали, що до найближчого джерела приблизно кілометр вниз або ж потрібно вертатися назад до Веснарка. Тут ми вже примирилися з думкою, що за водою доведеться далеко ходити і вирішити розкласти табір на попередній полонині з відсутнім джерелом.

Та й на цьому складнощі не закінчилися. Знайти рівне місце для двох наметів виявилося не таким і простим завданням. Коли ми зрештою вибрали більш-менш підходящу галявину, почали збирати дрова і розкладати намети, нас спіткала ще одна прикрість. Ще не розклавши повністю основу, на намети почали налітати маленькі мухи (чи то крилаті мурахи). Намети в нас світло-перламутрового кольору, можливо, це привабило комах, або причина в болотистій місцевості навколо. В будь-якому випадку було зрозуміло, що потрібно переносити табір в інше місце.

Зрештою ми зупинилися на початку полонини в лісі. Тут вже було підготоване місце для вогню, досить рівна земля для двох наметів, а найголовніше – не було ніяких надокучливих комах. А після вечері, коли почалася злива ми відкрили ще одну перевагу – високі дерева навколо захищали від вітру і дощу. Небо безпросвітно затягнуло хмарами, не було жодних підстав сподіватися, що до заходу сонця розпогодииться, тож в 9 годині вже всі поснули в наметах.

Та за ніч хмари розвіялися і за годину до сходу сонця небо було всіяне міліонами зірок. Хоч майже повний місяць і далекі промені ще невидимого поки сонця засвічували Молочний шлях і можна було побачити лише найяскравіші зірки, та це не завадило відчути магічну атмосферу сонних Карпат. Внизу долини були заповнені білим туманом, а тут зверху на хребті стояла така тиша, яку можна можна почути лише в дикій природі – ніяких гудінь моторів і шумів електронних пристроїв, лиш дзеленчання отого далекого потічка внизу і шелест трави та смерекового гілля на вітрі.

А потім з-за гір поволі викотилося сонце і всі карпатські таємниці поховалися в темних закутках і тінях дерев. Перші його промені падали на Чорногору і можна було спостерігати як прокидається цей могутній гірський масив.

Світанок був такий, про який завжди мріється в місті, в перервах між роботою, в заповнених маршрутках, в офісах і вдома – густий туман між гірськими вершинами і сонячне проміння, яке заливає все золотистими барвами. Стоїш на вершині як на краю землі, вдивляючись в блакитні хвилі-тумани.

Після такого світанку приготування їжі і збирання речей здаються зовсім не обтяжливим обов’язком, а приємним проводженням часу. Особливо коли не потрібно кудись поспішати, а можна вдосталь насолодитися смачним сніданком.

 

Зрештою ближче до полудня ми таки піднялися на найвищу гору на маршруті – Кострич. Звідти вже справді як на долоні видно весь Чорногірський хребет, зокрема Смотрич і Вухатий камінь, з-за Петроса також можна роздивитися Близниці і Свидовецький масив, а з іншої сторони безліч Горганських вершин.

Попереду залишився стрімкий спуск через ліс з періодичними зупинками на дегустування карпатської малини, двійко коників, які ніяк не хотіли пропускати нас через свою ферму-пасовище і довга дорога додому, де потім спогади про цей похід тішитимуть думки аж поки гори не покличуть знову в дорогу.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.