Катарсис українського народу

Пусто і тихо.

Ейфорія, вигуки “Слава Україні”, фото з Межигір’я. Якісь безглузді подяки зі сцени і ще більш недоречні феєрверки. Мабуть, хтось святкує якусь перемогу. А потім суперечки про посади і хвилювання за курс валют. І повернення до звичайного ритму життя.

А всередині чомусь так тихо.

Пусто і тихо.

Немає слів,щоб описати біль. Тільки лампадки, квіти і сльози. І люди,люди, люди. Безліч історій звичайних простих Людей. А ще страх, що такий крихкий шанс буде змарнований. Такий вистражданий і так дорого здобутий шанс.

Можливо, колись в майбутньому скажуть, що в цей час в сльозах народилася нова українська нація. Ціною тих, які її вже ніколи не побачать. 

Але зараз просто хочеться прошепотіти тихо, щоб стало чутно на небесах: “Герої не вмирають”.

IMG_0165-2

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.