Казки осінньої Чорногори

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to LiveJournal

Маленький автобус напханий людьми проїжджає над невеликими прірвами над річкою, зупиняється на 5 хвилин посеред лісу, щоб зачекати якусь поважну пані, яка береться невідомо звідки і несе коробку з галасливими каченятами під пахою, та підстрибує на численних пагорбах у супроводі веселого попискування рожевого поросяти на задньому сидінні.

Та зрештою він зупиняється на краю грунтової дороги і ми опиняємося в одному з найбільш високогірних сіл України з такою милозвучною і дзвінкою назвою – Дземброня.

Попереду ледь-ледь проглядається вершина Смотрича – самотньої гори на самому краю Чорногірського хребта. На невеличкій галявині-полонині до схилу притулилася дерев’яна колиба, в якій все літо живуть пастухи і готують бринзу. Поряд весело подзенькуючи дзвіночками пасеться стадо корів.

Наша стежка проходить через справжній чарівний ліс – схили проросли густим мохом, а камені крізь нього здається прокладали дбайливі руки лісових ельфів. Якщо зупинитися на мить, можна навіть почути вдалині їхні тихі співи. А може це ледь чутно дзвенять Смотрицькі водоспади, які геть зміліли за літо і втратили свій гучний голос.

mountains landscape

mountains landscape

Та після численних підйомів ми зрештою опиняємося на горі Вухатий Камінь, яка всіяна величезними скелястими брилами та численними розсипами дрібного каміння. Ці скелі ніби сторожові велетні, які вже сотні років охороняють вхід на хребет. Ми чемно вітаємося з ними і навіть зупиняємося на декілька хвилин на тиху розмову.

mountains landscape

Та осінній день дуже швидко добігає кінця і от вже вересневе сонце, що так впевнено припікало потилиці ще годину тому, вже невпинно хилиться додолу. Тож саме час шукати місце для ночівлі і готувати вечерю. А пронизливий вітер, що раптово з’являється з вечірньою прохолодою нагадує, що безтурботне літо в горах вже давно минуло, а з осінню потрібно бути обачним.

mountains landscape

Вигляд на Чорногірський хребет з місця нашої першої ночівлі за Вухатим Каменем

Коли ми зрештою прокидаємося наступного дня, сонце вже давно піднялося над горизонтом, а звивиста стежка кличе нас далі в похід. Лиш кілька коротких переходів, один стрімкий підйом – і попереду височіє кам’яна обсерваторія на вершині гори Піп Іван (2022м). Під її стінами, знайомим ще з минулорічного походу, можна нарешті знайти прихисток від пронизливого колючого вітру.

Колись тут жили і працювали справжні мрійники, які ясними карпатськими ночами вдивлялися в чисте зоряне небо в пошуках невідомих галактик. Та тепер з того часу залишилася тільки занедбана будівля, яку відвідує лише дрібка туристів в літній сезон.

Якщо ж глянути в іншу сторону, як на розпростертій долоні можна побачити весь Чорногірський хребет, аж до силуетів на горизонті – Говерли і Петроса. Протягом спекотного літа вся трава на хребті вигоріла на сонці і пожовтіла, лиш подекуди зеленкуваті кущі явірника нагадують, що ми ще на карпатському хребті, а не в якійсь чудернацькій марсіанській пустелі.

mountains landscape

 

Кам’яниста стежка звивається між схилами гір, то піднімаючись, то тікаючи від вершини в траверс. Можна не турбуватися, що заблукаєш, а лиш розглядати навколишні краєвиди. А глянувши раптом вниз, поглядом натрапляєш на запізнілу квітку рододендрона, яка два місяці вже як мала відцвісти, та чомусь вирішила, не чекаючи наступного року, прикрасити схили улюбленої гори.

Чорвона рута на схилі г. Дземброні mountains landscape

Так непомітно дорога приводить нас до чарвіного і загадкового озера Несамовитого. Навіть одна назва говорить про його примхливий непередбачуваний характер – варто лиш скупатися в його водах, як воно накличе на сміливця справжню гірську бурю. Та його береги часто служать нічним прихистком для чемних мандрівників, що з повагою відносяться до дикої природи, тож ми теж вирішуємо скористатися їхньою гостинністю.

Ніч біля Несамовитого – завжди найхолодніша ніч в поході по хребту Чорногора. Заховане в схилах двох гір, які швидко ховають сонце ввечері, а зранку довго не впускають теплі промені прорватися до галявини, озеро круглий рік зберігає низьку температуру і навіть в ніч після найспекотнішого дня його берегами гуляє холодний вітер.

Тож зранку ми щонайшвидше покинули табір і продовжили дорогу. Адже сьогодні нас чекала в гості сама королева Чорногірського хребта – Говерла, а її ж не годиться засмучувати запізнілим приходом. Суворий вітер підштовхував нас в спини і раз за разом набігали хмари з дрібним дощем, та зрештою ми опинилися біля самого підніжжя навищої гори Українських Карпат.

Якщо йти зі сторони хребта, Говерла видається лише черговою вершиною на маршруті, яку потрібно пройти. Вона ледь вивищується над сусідніми горами, тож одразу можна й не збагнути, що цей непримітний горб і є тією славнозвісною горою.

На вершині було, як завжди, людно: цілі групи людей фотографувалися на фоні краєвидів і підкріплювалися після довгого підйому. Ми ж надовго не затримувалися, лиш помахали сумно рукою Петросу – знову не встигаємо на нього піднятися, та подалися крутим кам’яним спуском в протилежну сторону.

IMG_0612 IMG_0564

IMG_0627 IMG_0657

Такий неспішний лісистий спуск вивів нас до невеликого поселення, а там й звична грунтова дорога простяглася вперед. Чорногора вже майже залишилася позаду, лише темні шелесткі смереки і такі здавалося б далекі вершини перешіптували одна одній, а водночас і нам – втомленим мандрівникам, що прямують додому – осінні казки Карпат.

IMG_0693

Більше фото можна переглянути за посиланням.

Інформація по маршруту

Транспорт:  Зі Львова доїхати поїздом до Івано-Франківська. Звідти маршрутки на Верховину їздять доволі часто. З Верховини до Дземброні маршрутки ходять тричі на день, хоч я достовірно знаю лише про одну о 12.00. З Квасів або Лазещини, якими зазвичай закінчується маршрут, рахівський поїзд відправляється майже опівночі і прибуває до Львова зранку близько 8. Точні години варто уточнювати на сайті УкрЗалізниці.

Маршрут:  с. Дземброня – г. Вухатий Камінь (ночівля) – г. Піп Іван – г. Дземброня – г. Бребенескул – оз. Несамовите (ночівля) – г. Туркул – г. Говерла – с. Кваси

Маршрут добре промаркований, після виходу на хребет заблукати практично неможливо. На маршруті є декілька джерел, зокрема перед і за Вухатим Каменем, біля Бребенескула, біля Несамовитого, за Говерлою дорогою на Петрос. Весь хребет полонинчастий, де-не-де є зарості жерепу, який занесений до Червоної книги України і який не можна вирубувати, тому обов’язково мати пальник для приготування їжі.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.